Цикл екскурсійних маршрутів від “Еліта-тур” – Галичина

Галичина (Галиція) включає в себе Львівську, Івано-Франківську, Тернопільську області. До 1945 року до Галичини входили землі з містами Перемишль і Ярослав (сьогодні Польща). У давнину ці землі населяли різні народи: споріднені з фракійцями карпи, від них походить назва Карпат, кельти, яким, ймовірно, зобов’язаний назвою Галич і весь регіон Галичина. Ймовірно, від кельтського племені бойїв (Богемія — пізніше Чехія) походить назва бойків. Пізніше тут оселяються слов’яни. У Галичині були володіння антів, дулібів, білих хорватів. У 10 столітті згадується місто Червен, ймовірно, столиця краю, тому інші міста називали Червенськими. По Червенських містах утворилася назва Червона Русь, міста якої знаходилися на кордоні Русі та Польщі і були предметом суперечок та воєнних зіткнень. До кінця 11 століття ці землі підпорядковувалися київському князівському столу. Але в міру розпаду Київської Русі землі набували все більше самостійності. Родючі ґрунти, багаті надра, відносний захист від набігів половців і торгові шляхи на Захід сприяли процвітанню краю. Основні доходи отримувало місцеве боярство, наймогутніше на Русі. У Галичині склався свій тип політичної влади — боярська олігархія. У цьому відмінність Галича від Новгородської республіки та Суздальського самодержавства. Князі, які намагалися правити самостійно, неминуче вступали в конфлікт з боярством. Галицьке князівство від Києва відділилося в кінці 11 ст. У 1199 р. Галич захопив волинський князь Роман, об’єднавши обидва князівства під своєю владою. За Данила Галицько-Волинське князівство стало одним із найбільш розвинених на Русі. Данило заснував міста Данилів, Холм, зробивши своєю резиденцією, побудував Львів, у якому був двір його сина і спадкоємця Лева. Бояри Галицького князівства намагалися повернути самовладдя. Данилу Романовичу довелося знову відвойовувати князівство. Однак головною проблемою для всієї Русі були відносини з Ордою. Якщо Олександр Невський волів відкупатися від Орди, відбиваючи натиск із заходу, то Данило зробив ставку на союз із Заходом. Папа Римський обіцяв Данилу допомогу, натомість вимагаючи підпорядкування православної церкви, погоджуючись на збереження в ній східного обряду. Данило погодився, папа оголосив його королем. Але допомоги із Заходу Данило не отримав і відмовився від церковного союзу. Титул короля Русі Данило залишив за собою. Останнім, хто носив його, був онук Данила Юрій.

Останній рік свого життя Данило Галицький був також князем усієї Русі. Після його смерті Галицько-Волинська Русь втратила єдність. Поки Галицька земля розпадалася, відбулося об’єднання Польщі. Її об’єднувач Казимир III не упустив можливості збільшити свої володіння за рахунок сусіда на сході. Частина бояр підтримала завойовника, благо він зберіг і розширив їхні привілеї. Але частина боярства і міщани чинили опір. Лише у 1349 році, після довгої війни, Галичина підкорилася Польщі. Шестисотлітній розрив з основною масою східного слов’янства, у тому числі і малоросійською гілкою, накладав глибинний відбиток на побут, культуру та менталітет галичан. Треба сказати, що польське панування спочатку не відчувалося як іноземне панування. Майже століття Галицька земля була особистим володінням (доменом) польського короля, який зберігав тут усі попередні закони, панівну релігію і мову. Казимир III не тільки не пригноблював православних, а навіть намагався створити в Галичині самостійну православну митрополію. Лише у 1434 році польські закони були поширені на Галичину, яка втратила особливий статус. Колишнє Галицьке князівство стало Руським воєводством Польського королівства. Галицьке боярство зі схваленням сприйняло злиття Галичини з Польщею. У ній діяла система, за якої великі (магнати) і дрібні феодали (шляхта) звільнялися від повинностей і служб, маючи повну владу в королівстві. Нарешті, галицьке боярство домоглося необмеженої влади у своїх володіннях. У галицькі землі ринулися поляки, євреї, німці, вірмени, литовці та інші. Йшло етнічне змішування та асиміляція через міжконфесійні та міжнаціональні шлюби. Тут не було ні козацтва, ні близькості православних інститутів, ні навіть степу, де могли сховатися невдоволені, і тому будь-який опір був більш складною справою. У роки Визвольної війни Хмельницький двічі облягав Львів. Але львівське бюргерство не симпатизувало бунтівним «селюкам». Правда, воювати бюргери не хотіли, тому, взявши велику контрибуцію, Хмельницький відступив. До моменту поділів Польщі ополячилася вся галицька аристократія і більша частина міського населення. Лише село залишалося вірним споконвічним традиціям і обрядовій стороні релігії. Після поділу Речі Посполитої Галичина дісталася Австрії. Після розпаду Австро-Угорщини Польща повернула собі Галичину, у складі якої галицькі землі були до 1945 року.